Контроль чи гальма, або ЯКІ ліцензії нам потрібні?

Із законодавчими питаннями вчителі, 
як правило, не зустрічаються. 
Цей текст зявився  як наслідок моєї
 роботи «педагогічним консультантом»

Коли ви спитаєте у батьків, чи вчителів, чи потрібна ліцензія освітнім закладам, то майже напевно отримаєте ствердну відповідь. На уточнююче питання: «Чому ви так вважаєте?», відповідають зазвичай, що, як же інакше, це діти, потрібний контроль і т. і. Проте, загально відомо, що хворіючи ми, в першу чергу ,шукаємо компетентних лікарів; влаштовуючи дітей до школи – досвідчених та люблячих  вчителів для дітей, тощо. Звичайно, приміщення, чи якість меблів, теж має значення, але, як правило, не в першу чергу. Чи гарантує наявність ліцензії такі якості фахівців? На жаль ні, мова йде лише про наявність диплому.

Що ж ми ліцензуємо? Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII ліцензуванню підлягає освітня діяльність закладів освіти. Подальша деталізація того, що ж саме ліцензується наведена в Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності закладів освіти, які затверджені постановою КМУ від 30.12.2015 р. № 1187. На сьогодні ліцензується дошкільна, середня, професійно-технічна та вища освіта. Позашкільні навчальні заклади ( гуртки та палаци молоді) туди, поки що, не потрапили. Не факт що надовго: проект нових ліцензійних вимог, розміщений на сайті Міністерства освіти для обговорення розглядає, в якості об’єкту ліцензування, також і позашкільні навчальні заклади.
Розглянемо для прикладу дошкільні (ДНЗ). Всі знають, як важко влаштуватись в садочок. У Києві черги сягають десяти тисяч місць, по Україні – до сотні тисяч. Чи не головна причина, масове закриття дитячих садків в 90-х. Тоді, внаслідок падіння народжуваності, вони були не потрібні, про майбутнє, як завжди, ніхто не думав. Здавалося, ситуацію могли б виправити приватні дитячі садки, проте не все так просто.
Тривалий час їх розвиток фактично був блокований Державними санітарними нормами та правилами «Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей» що були затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2013 р. № 678, з «радянськими» вимогами щодо наявності кімнати для прийому їжі персоналу, ізоляторів для хворих, квадратних метрів, зелені на кожну дитину, тощо. Санітарний регламент для дошкільних навчальних закладів затверджений наказом  Міністерства охорони здоров’я України від 24.03.2016 р. № 234 вимоги скоротив, але всякого залишилось теж немало.
Тепер про ліцензії. Відповідно до Ліцензійних вимог ліцензуванню підлягає освітня діяльність у сфері дошкільної освіти - діяльність дошкільних навчальних закладів (ДНЗ незалежно від типу і форми власності, які забезпечують розвиток дітей дошкільного віку, корекцію психологічного і фізичного розвитку таких дітей). Таким чином, приватні дитячі садки також підпадають під ліцензування.
Варто зазначити, що вимоги Ліцензійних умов стосуються кожного місця провадження освітньої діяльності. Тобто, якщо дитячий садок має кілька приміщень за різними адресами, ліцензію необхідно отримувати на кожне таке приміщення. Здобувач ліцензії (ліцензіат) разом із заявою про отримання ліцензії (розширення провадження освітньої діяльності) подає такі документи:
1)           копії установчих документів юридичної особи;
2)           копії документів, що засвідчують право власності чи користування основними засобами для здійснення навчально-виховного процесу на строк, не менше трьох років;
3)           копії документів про відповідність приміщень та матеріально-технічної бази санітарним нормам, вимогам правил пожежної безпеки, нормам з охорони праці;
4)           копію затвердженого та погодженого в установленому порядку робочого навчального плану;
5)           відомості про кількісні та якісні показники кадрового і матеріально-технічного забезпечення освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, необхідного для виконання Базового компонента дошкільної освіти ;
6)           відомості про навчально-методичне забезпечення освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, необхідне для виконання Базового компонента дошкільної освіти;
7)           копію документа, що засвідчує рівень освіти і кваліфікації керівника закладу освіти (документа про вищу педагогічну освіту);
8) опис документів, що подаються для отримання ліцензії.
Які висновки можна зробити?
 Пункт 1. передбачає можливість отримання ліцензії лише юридичними особами. ФОП(фізичні особи – підприємці) з ліцензування випадають, однак по суті вважається, що займатися дошкільною освітою можуть.
 Пункт 2. Ще не відкривши дитячий садок, вимагається договір, не менше ніж на 3 роки (за проектом Ліцензійних вимог – взагалі на строк,  необхідний  для  завершення  повного циклу освітньої діяльності).
Пункт 3. МОН ніяк за якість приміщень чи обладнання не відповідає, це роблять відповідні служби (суми за які це можна зробити можна легко знайти на сайті посередника в Інтернеті). І саме головне – що власне контролюється? Якість приміщень де ще нема дітей, ремонту, меблів?  Хто ж буде це робити з неясними перспективами отримання ліцензії? Професійний рівень персоналу теж ніхто не перевіряє, адже його ще немає. Чи не розумніше було б, в такому випадку,  чітко визначити мінімально необхідні вимоги до садка, а вже потім приходити і встановлювати відповідність, пропонувати (але без штрафів!) привести у відповідність?
На практиці отримання, яке по закону коштує кілька сотень гривень, обходиться підприємцям в тисячі і десятки тисяч гривень, фактично за папери, які оформлюються самі знаєте як (знову Гугл в допомогу). І саме смішне, що підприємці, отримавши ліцензії, отримають повний пакет «додаткових послуг» у вигляді перевірок пожежників, санітарів, освітян, тощо. А ті, хто з різних причин не «легалізувалися», як правило,подібних неприємностей позбавлені.
І ще одна проблема приватних дитячих садків. Державний дитсадок умовно безкоштовний (якісь гроші збирають, але, як правило, це не такі й значні суми). У приватних садках, щоб вийти на самоокупність, вартість становить 5 – 10 тисяч гривень. І все тому, що перші фінансуються державою, а другі - ні. Проблему можна було б вирішити за прийнятим в багатьох країнах принципом «гроші ходять за дитиною», тобто батьки отримують «ваучер» на певну суму, а куди його нести - державний ДНЗ, чи приватний (з доплатою),  вирішують самі. Що ви про це думаєте?

Сьогодні я торкнулась проблеми ДНЗ, але це не значить, що в школах їх менше. Біда одна: реальний контроль підміняється формальними бюрократичними процедурами, які нічого, крім заробітку корумпованим чиновникам, не дають. Ми продовжуємо забороняти чайники в класі, генерувати купу нікому непотрібних паперів, «пишемо журнали», поки світ стрімко рухається в зовсім іншому напрямку…

Немає коментарів:

Дописати коментар